Останні десятиліття у світовій
педагогічній думці точаться дискусії про те, якими мають бути школа, виховання
та вчителі ХХІ ст. Це питання глобального рівня, висувалося у всі часи та мало
специфічні прояви у різних країнах.
Антична педагогічна думка спиралася на ефебів та гетерів, що отримували
однакове виховання на єдиній ідеологічній основі, незалежно від приналежності
до певного полісу. Завдяки цьому, незважаючи на постійну політичну, економічну
та військову боротьбу між полісами, вони
зберігали єдність державного формування.
Середньовічна педагогічна думка
у повній мірі висвітлювала релігійний, теологічний світогляд, що тримало людей
у стриманості та покорі. Ренесанс звільнив розум, і це стало необхідною умовою
розкріпачення людства, адже саме в цей період отримують найбільший розвиток
математика, астрономія, механіка, географія, природознавство, було винайдено
книгодрукування, відкрито Америку та морський шлях до Індії. Вітторіно да
Фельтре проголосив концепцію світської школи «Будинок радості», що звільняла
людину від аскетизму минулого періоду.
Національне Відродження України
XVI - XVII ст. почалося з організації міщанами, шляхтою, козаками, духовними
особами міських братств, діяльність яких пов'язувалася з організацією освітньої
справи. Братські школи, зокрема
Львівська, Луцька та Київська, продукували глибоке національне
виховання, розвиток та освіту підростаючого покоління. Це дозволило зберегти
українську ідентичність у складних політичних умовах.
Наше тисячоліття вимагає від
суспільства вміння швидко реагувати на зміни, оперувати великими об’ємами
інформації. В час коли стрімко змінюються техніка й технології, щоб встигнути
за новинками, треба постійно вчитися. Ті завдання, які постали нині перед
кожним вчителем, потребують нових підходів, нових поглядів, нової філософії
навчання й, безумовно, невпинного професійного зростання. Але декларуючи
технологічні зміни ми повинні усвідомити найважливішу умову ефективного
функціонування виховного середовища – це ідеологія.
Ідеологічні питання в цей
складний для держави час дуже болісно відкривають очі кожному мислячому
громадянину на антидержавну освітню політику. Починаючи зі статусу та
авторитету учителя в суспільстві, матеріальним забезпеченням та постійними
змінами в освітніх програмах. Актуальним буде згадати стародавню китайську
ідею: «Щоб тобі жити в епоху змін». Шлях держави Україна за минулі роки
незалежності повністю віддзеркалював цю
ідею, що заважало сформувати національну ідею та визначити цілісний вектор
розвитку. Ми перебували у стані аморфності державотворення, від чого страждали
всі інституції та суспільство в цілому.
Новий час вимагає від нас
рішучості. Я як вчитель образотворчого мистецтва, етики та художньої культури
вбачаю ведучу роль мистецтва у
відродженні національної свідомості. В свою чергу українське народне мистецтво
повинно бути покладено в основу нової української педагогіки. Мистецтво в усі часи мало величезний вплив на свідомість
людини, артефакти мистецтва наділяли магічними можливостями та використовували
у формуванні інформаційного джерела влади. В час становлення та
самоусвідомлення коріння української нації дуже важливим завданням для кожного
небайдужого громадянина і в першу чергу вчителя є залучення якомога більшої
кількості людей в інформаційний етнопростір української культурної спадщини.
Історія українського народу не
обмежується історією Київської Русі та історією християнства, а сягає глибин тисячоліть. Людина яка свідомо на
генетичному рівні відчуває свою належність до стародавнього роду має велику
відповідальність за свою долю. Долучаючи
дітей та молоде покоління до народної спадщини українського народу ми даємо їм
можливість усвідомити себе гідними людьми та ідентифікуватися як майбутня
сильна нація.
Я вважаю що теза: «Учитель
і учень зростають разом» повинна стати наскрізною ідеєю нової школи. Скінчився
час беззаперечних авторитетів та сліпого вірування в
ідеї, що є чужими для суспільства. Сучасні діти та молодь народжені з безмежним
потенціалом. Лише від наповнення їх свідомості та світогляду залежить майбутнє
кожного з нас та майбутнє цілого світу. Незважаючи на виклики які стали перед
нами, учитель нової української школи повинен самоорганізовуватися та
розбудовувати громадянське суспільство, займати чітку позицію у питаннях
державотворення. Кожний учитель, що прагне працювати у новій державі зобов’язаний
ставитися до молоді як до джерела майбутньої влади, допомогати відкрити у собі
можливості до саморозвитку та відповідальність за своє життя, життя своїх
батьків та майбутніх дітей.
Я намагаюся власною життєвою позицією,
своєю творчою та педагогічною діяльністю залучити якомога більше людей до
спадщини нашого народу і відкрити шляхи до самопізнання та самореалізації
молодшому поколінню. Підсумовуючи свої думки наведу позицію призера літніх
Олімпійських ігор 1908 року Вільяма Уорда: «Посередній учитель викладає. Хороший вчитель пояснює. Видатний вчитель
показує. Великий учитель надихає». Бажаю кожному з нас наближатися до того щоб
надихати людей на свідоме та творче життя. 